Niżej znajdziesz recenzję po ukraińsku
Miłość pomimo tego, że nie jest nam potrzebna do fizycznego przetrwania na tym świecie, jest uczuciem, bez którego nie możemy psychicznie funkcjonować. To ona daje nam tak potrzebne “paliwo” do osiągania naszych celów. Życie bez miłości sprawia, że nasze sprawy, problemy i codzienność stają się niejako formą cierpienia, więzieniem samotności. Dlatego człowiek, z natury wolny dąży, jeśli nawet nieświadomie, do zmiany tego stanu. Tak samo zresztą jak tytułowa bohaterka (Svetlana Barandich) filmu Dekela Berensona, pt. “Anna”.
Jest ona zwyczajną kobietą, Ukrainką, wychowującą samotnie swoją nastoletnią córkę, Alinę. Większość dnia spędza w pracy, w zakładzie mięsnym, czym utrzymuje siebie i dziecko. Pomimo trudnej sytuacji, nie poddaje się i usiłuje zadbać o swoją dorastającą córkę, jednak nie ma czasu, żeby zadbać o siebie. Każdy jej dzień przypomina poprzedni. Pewnego dnia los daje jej szansę na zmianę swojego życia. W czasie nocnej zmiany słyszy komunikat w radiu, informujący o ofercie poznania zagranicznych mężczyzn. Jest to pierwszy moment w filmie, który daje nam wgląd w wewnętrzne dylematy bohaterki, ponieważ możemy zauważyć, że jest ona zainteresowana ofertą. Anna pomimo swojego wieku oraz otyłości postanawia spróbować swoich sił i przychodzi na spotkanie. Z czasem możemy zauważyć, że większość przebywających tam Amerykanów szuka wyłącznie przelotnych znajomości, co powoduje u Anny wybuch gniewu, gdy odnajduje wśród przebywających tam kobiet swoją nastoletnią córkę.
Czy wybuch złości spowodowany był zazdrością, czy troską o córkę? Ciężko to jednoznacznie określić. Gra aktorska głównej bohaterki – mimika i gesty sugerują, że z trudem przychodziło jej pogodzenie się z byciem tą pomijaną przez mężczyzn. Być może widziała we własnej córce siebie samą i tym spowodowana była jej reakcja? Jednak to mogą być wyłącznie nasze przypuszczenia, a prawdą jest jej miłość do córki, która być może nie była dla Anny wystarczająca, ale dawała jej cel w życiu.
Na kilka słów zasługują również piękne kadry, których autorem jest Vova Ivanov. Pokazują one surowość, a zarazem piękno ukraińskiego krajobrazu, który wciąż w małych miejscowościach pozwala nam powrócić do epoki gospodarki centralnie planowanej.
Co do samego twórcy filmu, jest on obiecującym żydowskim reżyserem z Wielkiej Brytanii. Jego filmy krótkometrażowe “Ashmina” oraz omawiana przeze mnie “Anna” zdobyły uznanie krytyków i zapewniły twórcy między innymi udział w konkursie na najlepszy film krótkometrażowy na festiwalu w Cannes. Poruszane przez niego tematy są bardzo życiowe i dotykają sferę skrywanych przez nas emocji, które dają się zauważyć wyłącznie przez krótki moment.
Cezary Kowalski
Анна – про бажання втекти з в’язниці
Любов, хоч і не є необхідною для фізичного виживання в цьому світі – це почуття, без якого ми не можемо психічно функціонувати. Це дає нам «пальне», необхідне для досягнення наших цілей. Життя без любові робить наші справи, проблеми та повсякденне життя сповненим страждань, тюрмою самотності. Ось чому людина, вільна за своєю природою, прагне, хоч і несвідомо, змінити цей стан. Те саме стосується і головної героїні (Світлани Барандіч) фільму Декеля Беренсона «Анна».
Це звичайна українка, яка виховує дочку-підлітка, Аліну, сама. Більшу частину дня вона проводить на роботі, на м’ясокомбінаті, аби утримати себе та дитину. Незважаючи на складну ситуацію, вона не здається і намагається піклуватися про свою дочку, але не встигає дбати про себе. Кожен її день схожий на попередній. Одного разу доля дає їй шанс змінити своє життя. Під час нічної зміни вона чує по радіо повідомлення про пропозицію зустрітися з чоловіками-іноземцями. Це перший момент у фільмі, який дає нам уявлення про внутрішні змагання героїні, оскільки ми бачимо, що її зацікавила пропозиція. Анна, незважаючи на свій вік та ожиріння, вирішує спробувати і приходить на зустріч. З часом ми можемо помітити, що більшість американців там шукає лише швидких знайомств. Це змушує Анну розгніватися, коли вона бачить серед жінок свою дочку-підлітка.
Чи вибух гніву був зумовлений ревнощами, чи може турботою про дочку? Важко сказати однозначно. Акторська гра головної героїні – міміка та жести,- говорять про те, як важко їй змиритися з тим, що її ігнорують чоловіки. Можливо, вона бачила себе у власній доньці, і саме це спричинило її реакцію? Однак це лише наші припущення, і може правда полягає в її любові до дочки, якої, можливо, було недостатньо для Анни, але яка дала їй мету в житті.
Красиві кадри Вови Іванова також заслуговують на кілька слів. Вони демонструють суворість та красу українського ландшафту, який все ще дозволяє нам повернутися до епохи централізовано-планової економіки в малих містах.
Творець фільму – перспективний єврейський режисер з Великобританії. Його короткометражні фільми “Ашміна” та “Анна”, про яку ми сьогодні говоримо, завоювали визнання критиків і забезпечили режисерові, між іншим, участь у конкурсі на найкращий короткометражний фільм на Каннському фестивалі. Теми, які він обговорює, дуже реальні і торкаються сфери емоцій, яку ми приховуємо, і яку можна помітити лише на короткий момент.
Tłumaczenie: Anna Chudzik-Buderecka